СВ. ФАУСТИНА КОВАЛЬСЬКА

Святу Фаустину Ковальську, відому сьогодні у цілому світі апостолку Божого Милосердя, теологи відносять до грона видатних містиків Церкви.

Сестрту Фаустина була третьою з десятьох дітей у бідній і побожній селянській родині, яка проживала в селі Ґлоґов’єц. Була охрещена у парафіальному храмі в Свініцах Варських і отримала ім’я Гелена. З дитячих років відзначалася побожністю, любов’ю до молитви, працьовитістю і послухом, а також великим співчуттям до людських бід. Школу відвідувала неповних три роки: шістнадцятирічною дівчиною покинула родинний дім, щоб на службі в Александрові і Лодзі заробити на своє утримання і допомогти батькам.

Голос чернечого покликання відчувала у своїй душі ще від сьомого року життя (за два роки до І-го святого Причастя), але батьки не давали згоди на її вступ до монастиря. У цій ситуації Геленка намагалася заглушити у собі цей Божий поклик, але, спонукана видінням страждаючого Ісуса Христа і словами докору: “Доки тебе терпітиму і доки Мене обманюватимеш?” (Щоденник 9) – почала шукати місце в монастирі. Стукала в різні монастирські фірти, але ніде її не прийняли. 1 серпня 1925 року переступила поріг кляузури в монастирі Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя у Варшаві (вул. Житня). У своєму Щоденнику призналася: “Мені здавалося, що я вступила в райське життя. Одна виривалася з мого серця молитва – подячна” (Щоденник 17).

Проте через кілька тижнів пережила сильну спокусу перейти до іншого згромадження, в якому було б більше часу для молитви. Тоді Господь Ісус, показуючи їй своє зранене і змучене обличчя, сказав: “Ти мені завдаси такого болю, якщо вийдеш з цього монастиря. Сюди Я тебе покликав, а не куди-інде, і приготував багато ласк для тебе” (Щоденник 19).

У Згромадженні Гелена отримала ім’я с. Марія Фаустина. Новіціат відбула у Кракові і там у присутності єпископа Ст. Роспонда склала перші, а через п’ять років – вічні монаші обіти: чистоти, убогості і послуху. Працювала у кількох домах Згромадження, найдовше у Кракові, Плоцьку і Вільнюсі, виконуючи обов’язки кухарки, садівнички, та чергуючи на фірті.

Назовні ніщо не видавало її надзвичайно багатого містичного життя. Старанно виконувала свої обов’язки, чітко дотримувалась усіх монаших правил, була зосереджена і мовчазна і, разом з тим, природна, погідна, сповнена доброзичливої і безкорисливої любові до ближніх.

Усе її життя було зосереджене на настійному прагненні до щонайповнішого поєднання з Богом і на жертовній співпраці з Ісусом у справі рятування душ. “Ісусе мій, – визнала у Щоденнику, – Ти знаєш, що від найраніших років я прагнула стати великою святою, тобто прагнула любити Тебе такою великою любов’ю, якою Тебе ще досі жодна душа не любила” (Щоденник 1372).

Глибину її духовного життя розкриває ЩОДЕННИК. Уважне читання цих нотаток дає образ високого ступеня поєднання її душі з Богом: великого спілкування Бога з її душею, а також її зусиль і змагань на шляху до християнської досконалості. Господь обдарував її великими ласками: даром контемпляції, глибокого пізнання таємниці Божого Милосердя, видіннями, з’явленнями, скритими стигмами, даром пророцтва і читання в людських душах, а також – рідкісним даром містичного шлюбу. Так щедро обдарована писала: “Ані ласки, ані з’явлення, ані захоплення, ані жодні дари, їй (душі) уділені, не роблять її досконалою, але внутрішнє поєднання моєї душі з Богом. (…) Святість і досконалість моя полягає на тісному поєднанні моєї волі з волею Божою” (Щоденник 1107).

Суворий спосіб життя і виснажуючі пости, які вона нав’язувала собі ще перед вступом до Згромадження, так виснажили її організм, що вже у послушництві треба було її посилати до Сколімова під Варшавою для поправки здоров’я. Після першого року новіціату з’явилися надзвичайно болісні містичні випробування, т. зв. темної ночі, а пізніше духовні і моральні страждання, пов’язані з реалізацією посланництва, яке отримала від Христа Господа. С. Фаустина своє життя офірувала за грішників і з цього приводу теж зазнавала різних страждань, щоб завдяки їм рятувати їх душі. В останні роки життя посилилися внутрішні страждання, т.зв. пасивної ночі духу, і недомагання організму: сухоти поширилися на легені і стравохід. З цієї причини двічі протягом кількох місяців перебувала на лікуванні у шпиталі на Пруднику у Кракові.

Вкрай виснажена фізично, але цілком дозріла духовно, містично поєднана з Богом, померла у святості 5 жовтня 1938 року у віці 33 років, з них 13 років монашого життя. Її тіло поховане у гробівці на монастирському цвинтарі у Кракові – Лагевниках, а під час інформаційного процесу у 1966 році перенесено до каплиці.

Цій простій, неосвіченій, але мужній, безмежно відданій Богові монахині Господь Ісус довірив велику місію: послання Милосердя, адресоване усьому світу. “Посилаю тебе, – сказав, – до усього людства з Моїм Милосердям. Не хочу карати зболіле людство, а прагну його зцілити, пригортаючи до свого милосердного Серця (Щоденник 1588). Ти секретарка Мого Милосердя; Я вибрав тебе на цей пост у цьому і майбутньому житті (Щоденник 1605), (…) щоб ти давала душам пізнати Моє велике Милосердя, яке маю для них, і заохочувала їх вірити у безодню мого Милосердя” (Щоденник 1567).

Уривок зі Вступу до третього польського видання написаного сестрою М. Ельжбєтою Сєпак, ЗМБМ

Переклад з польської вміщено у п'ятому виданні ЩОДЕННИКА Отців Василіян "МІСІОНЕР", 2019. Використовується з дозволом.