Папа Іван Павло ІІ
“Я вважав це послання моїм особливим завданням. Боже Провідіннія призначило його мені в теперішньому стані людства, Церкви, та світу” (Св. Папа Іван Павло II 22 листопада, 1981)
Папа Іван Павло ІІ i Свята Сестра Фаустина Ковальська ніколи особисто не зустрілися, хоча і жили в одному місті протягом двох місяців. Восени 1938 року Кароль приїхав до Кракова та поступив до Ягеллонського університету. Сестра Фаустина померла в Кракові 5 жовтня того ж року.
З початком війни Університет закрили і Кароль виконував примусову працю (1940-1944) щоб уникнути вивезення в Німеччину. Під час німецької окупації двадцятирічний Кароль спочатку працював на кар'єрі а згодом у хімічній фабриці Сольвау (Solvayu) яка знаходилася недалеко від монастиря і цвинтаря де прожила останні дні і була похована Св. Фаустина. Майбутній Папа заходив і молився в монастирській каплиці де вже в той час був вшановуваний образ Божого Милосердя. З 1942 Кароль Войтила почав навчатися в підпільний семінарії.
Семінарист, і близький товариш, Андрій Дескур, котрий здодом також став єпископом і кардиналом, розповів молодому Карольові про монахиню Фаустину Ковальську та про післання про Боже Милосердя котре, з її слів, вона отримала від Господа.
Після священичих свячень у 1946 році отець Кароль продовжував бути частим гостем в монастирі Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя. Тут він служив урочисті відправи на честь Божого Милосердя започатковані отцем Йосифом Андрашем, котрий, свого часу, був краківським сповідником Св. Фаустини.
Отримавши єпископські свячення в 1958 році, у ролі Краківського єпископа помічника (1958-1964) він проводив тут реколекції.
В березні 1959 року Конгрегація Доктрини Віри видала Повідомлення яким заборонила поширення образів і текстів про культ Божого Милосердя у формі запропонованій сестрою Фаустиною Ковальською.
У січні 1964 року Папа Павло VI призначив Єпископа Войтилу Краківським Архієпископом.
Майбутній Папа брав активну роль у Другому Ватиканському Соборі (1962-1965) в Римі. Саме тут, він обговорював з Кардиналом Оттавіані, головою Конгрегації Доктрини Віри, палке бажання польських вірних про визнання Сестри Фаустини святою. Це був відважний крок зі сторони польського єпископа, адже ж обоє добре знали про заборону 1959 року. Кардинал в свою чергу заохотив його почати почати збирати свідчення усіх хто особисто знав сестру Фаустину.
Цікавою є зустріч отця Михайла Сопоцько з Архієпископом Войтилою 21 серпня 1965 року. Під час цієї аудієнції, в монастирі сестер Матері Божої Милосердя, отець Михайло підняв питання беатифікації сестри Фаустини. У відповідь він почув такі слова: “Ця справа є для мене першочерговою, можливо ми зможемо її розпочати ще цього року” (Kalendarium, с. 253).
21 жовтня 1965 року, ще за часу дії заборони, Архієпископ Войтила, з дозволу Конгрегації Доктрини Віри, розпочав інформативний процес вивчення життя і чеснот сестри Фаустини. Ця справа була доручена краківському єпископу помічникові Юліану Ґробліцкому. Процес був урочисто завершений 20 вересня 1967 року, і вже в січні 1968 розпочався Беатифікаційний процес.
Після позитивного результату Інформативного Процесу щораз більше запитів надходило до Конгрегації Доктрини Віри відносно заборони виданої цією Конгрегацією в 1959 році. Архиєпископ Войтила також вислав офіційний запит до Священної Конгрегації. У відповідь Священна Конгрегація у Справах Доктрини Віри видала офіційне повідомлення датоване 15 квітня 1978 року в якому зазначалося: “Ця Священна Конгрегація, маючи тепер у своєму розпорядженні багато оригінальних документів, про існування яких не було відомо в 1959 році, взявши до уваги докорінно змінені обставини, і прислухавшись до думки багатьох польських ординаріїв, тепер заявляє, що заборони які знаходяться в цитованому “Повідомленні” не є більше зобовязуючі”.
Півроку (22 жовтня 1978) після зняття заборони на поширення культу Божого Милосердя у формі об’явленій сестрі Фаустині Ковальський, Архієпископ Кароль Войтила став Папою Іваном Павлом ІІ.
30 листопада 1980 року, у першу неділю Адвенту, Папа Іван Павло ІІ видав другу енцикліку енцикліку свого понтифікату “Dives in Misericordia” (Бог Багатий Милосердям). У ній він описує милосердя Бога як присутність любові яка є більшою ніж будь яке зло, більшою ніж будь який гріх, і більшою ніж смерть. У цій енцикліці він закликає Церкву присвятити себе неустанному благанню про милосердя для цілого світу.
Видання цієї другої енцикліки було, можливо, найважливішою подією пов’язаною зі Св. Фаустиною та посланням Божого Милосердія у житті Святішого Отця.
Ще яко краківський архієпископ, Кароль Войтила, став на захист Св. Фаустини коли вірогідність її об'явлення була під сумнівом в Римі. Це сталося задля хибного італійського перекладу її Щоденника котрий був надісланий до Конгрегації.
Папа Іван Павло ІІ сказав що він чувся духовно “дуже близько до Св. Фаустини і думав про неї та про послання Божого Милосердя коли він розпочав писати ‘Dives in Misericordia’”.
13 травня 1981, у 64 річницю об'явлення Діви Марії у Фатімі, Папа Іван Павло ІІ був важко ранений чотирма пострілами на площі Св. Петра. Після довгого процесу одужання його перший виїзд за межі Риму відбувся 22 листопада 1981 року. У цей день свята Царя Христа він відвідав Санктуарій Милосердної Любові у місті Коллеваленца, поблизу Тоді в Італії. Саме там, за декілька днів, мав розпочатися міжнародний конгрес присвячений енцикліці ‘Dives in Misericordia’.
Після закінчення Святої Жертви Євхаристії, Папа твердо наголосив важливість послання милосердя, словами: “Рік тому я видав енцикліку ‘Dives in Misericordia’. Саме тому я сьогодні тут, у Святилищі Милосердної Любові. Своєю присутністю, у певній мірі, я хочу підкреслити зміст цієї енцикліки. Я хочу знову її прочитати, і знову її передати вам. Я вважав це послання моїм особливим завданням від самого початку мого служіння на престолі Св. Петра в Римі. Боже Провидіння доручило мені його у теперішньому стані людства, Церкви, і світу. Можна сказати що власне цей стан призначив це послання мені в якості мого завдання перед Богом”. (Уривок проповіді Папи Івана Павла ІІ у Санктуарії Милосердної Любові в Коллеваленца, Італія, 22 листопада 1981 року).
Під час загальної аудієнції у середу після Неділі Милосердя, 10 квітня 1991 року, ще за два роки перед проголошенням ср. Фаустини блаженною, Папа Іван Павло ІІ говорив про її відношення до енцикліки та підкреслив її роль у принесенні світові послання милосердя, “Слова енцикліки про Боже Милосердя (Dives in Misericordia) є нам особливо близькими. Вони пригадують нам особу Слуги Божої, сестри Фаустини Ковальської. Ця проста монахиня в особливий спосіб принесла Пасхальне послання милосердного Христа ближче до цілого світу”.
У Неділю Милосердя, 18 квітня 1993 року, на Площі Св. Петра, Папа Іван Павло ІІ проголосив сестру Фаустину блаженною. У той день він розпочав свою проповідь словами з її щоденника: “'Я чітко відчуваю що моя місія не закінчується з моєю смертю але лише розпочинається'. Її місія продовжується та дає подиву гідні плоди. Надзвичайно приємно спостерігати як її прочитання милосердного Ісуса поширюється в нашому сучасному світі і завойовує так багато людських сердець”.
“Де, як не в Божому Милосерді, може світ знайти притулок і світло надії?” - цей вислів Папи Івана Павла ІІ, без сумніву є мотивом цілого його понтифікату. У своїй проповіді “Regina Caeli” одразу після закінчення Літургії у Неділю Милосердя у церкві Святого Духа 23 квітня 1995 року, Папа закликав нас особисто відчути милосердя Бога, “У надзвичайні спосіб, сьогоднішня Неділя є днем подяки за ту доброту котру Бог виявив людині у цілому Пасхальному таїнстві.
Саме тому вона також називається Неділею Божого Милосердя. Містичний досвід Блаженної Фаустини, допомагає нам зрозуміти що милосердя Бога об’являє саме цю правду: добро перемагає зло, життя сильніше за смерть, і Божа любов могутніша за гріх.
Уся ця правда маніфестується у Христовому пасхальному таїнстві, в якому Бог з'являється нам таким яким він є, добросердечним Батьком, котрий не піддається задля невдячності своїх дітей і завжди готовий пробачити.
Дорогі брати і сестри. Нам необхідно особисто відчути це милосердя, якщо ми хочемо самі бути милосердними. Давайте навчимося прощати! Цикл ненависті та насильства, котрий зрошує кров'ю шлях стількох осіб і народів може бути перерваний тільки чудом прощення”.
Коли Папа Іван Павло ІІ прибув на прощу до Санктуарію Божого Милосердя в Лаґєвніках у Польщі 7 червня 1997 він звернувся до сестер Згромадження Матері Божої Милосердя у дуже особистий спосіб. Розважаючи над Божим Милосердям і даючи надзвичайне особисте свідоцтво того який вплив мали на нього Св. Фаустина і її післання, він сказав: “'Милосердя Господнє оспівуватиму повіки'(Пс.89:2). Я прийшов до цього Санктуарію яко паломник щоб взяти участь у непреривному гімні на честь Божого Милосердя котрий Господній псалмоспівець розпочав, висловлюючи те що кожне покоління зберігало і зберігатиме як найцінніший плід віри.
Немає нічого що людина потребує більше ніж Божого Милосердя, тієї доброзічлівої і співстраждалної любові котра підносить людину, понад її слабкість, до необмежених висот святості Бога. У цьому місці ми усвідомлюємо це в особливіший спосіб. Саме з цього місця почало поширюватися Послання Божого Милосердя котре сам Христос вирішив передати нашому поколінню через Блаженну Фаустину. Це послання є чітким (ясним) і зрозумілим кожному. Будь хто може прийти сюди, поглянути на цей образ милосердного Ісуса, на Його Серце променіюче ласкою, і почути в глибині своєї власної душі те що почула Блаженна Фаустина, 'Нічого не бійся Я завжди тобою' (Щоденник, 586). І якщо в свою чергу ця людина відповість зі щирого серця, “Ісусе, я довіряю Тобі,” вона знайде полегшу в усьому що її тривожить і лякає.
Це послання Божого Милосердя завжди було близьке моєму серцю. Сама історія немовби прописала його в трагічних пережиттях Другої Світової війни. В ці складні роки це послання було особливою підтримкою та бездонним джерелом надії не тільки для мешканців Кракова але і для цілої нації. Це було також моїм власним пережиттям, котре я приніс зі собою до Престолу Петра, і котре, в певній мірі, формує суть мого Понтифікату. Не занедбуйте жодного аспекту цього апостоляту”.
30 квітня 2000 року, у Неділю Милосердя, Папа Іван Павло ІІ зачислив до лику святих “великого Апостола Божого Милосердя”, Фаустину Ковальську. Вона стала першою святою Католицької Церкви третього тисячоліття. Сталося це на площі Св. Петра в Римі в присутності понад двісті п'ятдесяти тисяч паломників та телевізійних камер з цілого світу. Цим актом Папа також затвердив послання і культ (почитання) Божого Милосердя встановивши першу неділю після Великодня (Провідну неділю) святом “Неділі Божого Милосердя” для всієї Вселенської Церкви. В одній з найбільш надзвичайних проповідей свого понтифікату, Папа повторив три рази що Свята Фаустина є “даром Бога для наших часів” і що вона перетворила послання Божого Милосердя на “міст до третього тисячоліття”. Папа далі сказав: “Цим актом канонізації Святої Фаустини я хочу сьогодні передати це, послання третьому тисячоліттю. Я передаю його усім людям щоб вони навчилися ще краще пізнавати справжнє обличчя Бога і справжнє обличчя свого ближнього. Адже любов Бога і любов свого ближнього є нероздільні”.
Святіший Отець закінчив свою проповідь закликаючи нас з'єднати наші голоси, з голосом Пресвятої Марії “Матері Милосердя”, та з голосом цієї нової святої котра проголошує словами псалмопівця: “Милосердя Господнє оспівуватиму повіки”(Пс.89:2).
А ти, Фаустино, дар Божий нашим часам, дар польської землі для цілої Церкви, випроси для нас усвідомлення глибини божого милосердя; допоможи нам відчути його, і стати гідними свідками цього милосердя серед наших братів і сестер. Нехай твоє послання світла і надії поширюється по цілому світі, надихаючи грішників до навернення, заспокоюючи (rivalries) ххх і ненависть, та сіючи братерство серед людей і націй”.
Культ Божого Милосердя це чітке і сильне доручення дане Церкві в обявленнях польської монахині. Де доручення було реалізоване в канонізації Св. Фаустини. Проголошуючи її святою Церква проголосила Боже Милосердя гідним почитання для всіх.
Папа Іван Павло II відійшов у вічність 2 квітня 2005 року - в 21:37 у Суботу, шостого дня після Великодня і в надвечіря неділі Божого Милосердя.
Він був проголошений блаженним, Папою Бенедиктом XVI - у неділю Божого Милосердя - 1 травня 2011 року.
Папа Франциск зарахував Івана Павла ІІ до лику святих - у неділю Божого Милосердя - 27 квітня 2014 року.