Пекло

Одного дня я побачила дві дороги: одну широку, посипану піском і квітами, повну радості, і музики, і різних приємних речей. Люди ідуть цією дорогою танцюючи і радіючи, – доходили до її кінця не помічаючи, що це кінець. А на кінці цієї дороги була страшна прірва, тобто пекло. Ці душі зопалу падали у цю прірву – як ішли, так і падали. А було їх так багато, що не можна було полічити. І бачила іншу дорогу, вірніше, стежку, бо була вузька і заслана терням і камінням, а люди, які йшли нею, – зі сльозами на очах, і різні хвороби були їм суджені. Деякі падали на те каміння, але відразу підводилися і йшли далі. А в кінці дороги був прекрасний сад, переповнений усіма видами щастя, і туди входили ці всі душі. І відразу забували про свої страждання.

Щоденник 153

Сьогодні я була у безоднях пекла, туди завів мене Ангел. Це місце великої муки, яка страшно велика його площа. Види мук, які я бачила: перша мука пекла – це втрата Бога; друга – постійні докори сумління; третя – [думка про те, що] вже ніколи цей стан не зміниться; четверта мука – вогонь, який пройматиме душу, це вогонь чисто духовний, його запалив Божий гнів; п’ята мука – це постійна темрява, страшний удушливий запах, і хоч темно, сатана і осуджені душі бачать одне одного і бачать усе зло – й інших, і своє; шоста мука – це постійне товариство сатани; сьома мука – це страшний розпач, ненависть до Бога, матірщина, прокляття, блюзнірства. Це муки, які усі осуджені терплять разом, але це ще не кінець мук, є окремі муки для душ, – це муки відчуттів: чим кожна душа грішила, тим її дратують страшним і несказанним способом. Є страшні льохи, безодні мук, де одна мука відрізняється від другої, я умерла б, бачачи ці страшні муки, якщо б мене не підтримувала Божа всемогутність. Хай грішник знає: яким відчуттям грішить, таким його будуть дратувати протягом усієї вічності, пишу про це з Божого наказу, щоб жодна душа не відмовлялася тим, що пекла нема, або тим, що ніхто там не був і не знає, як там є.

Я, Сестра Фаустина, з Божого наказу була в безоднях пекла, щоб говорити душам і свідчити, що пекло є. Про це зараз говорити не можу, маю наказ від Бога залишити згадку про це на письмі. Сатана палав до мене великою ненавистю, але з Божого наказу мусив слухатися мене. Те, що я написала, є лише слабою тінню того, що я бачила. Одне я зауважила, що там найбільше тих душ, які не вірили, що пекло є. Коли я прийшла до себе, не могла позбутися переляку, як страшно там страждають душі, тому ще гарячіше молюся за навернення грішників, постійно взиваю для них Божого милосердя. О мій Ісусе, волію до кінця світу вмирати у найбільших муках, аніж мала б Тебе образити найменшим гріхом.

Щоденник 741