ГОДИНА СМЕРТІ
ГОДИНА СМЕРТІ
Ісус: Душе, що потонула в темряві, не піддавайся розпачу, не все ще втрачено, увійди в розмову зі Своїм Богом, який є Любов’ю і самим Милосердям. – Але, на жаль, душа залишається глухою до волань Божих і тоне у ще більшому мороці.
Ісус волає знову: Душе, почуй голос свого милосердного Отця.
У душі прокидається відповідь: Немає вже для мене милосердя. І впадає у ще більшу темряву, у особливий розпач, який натякає їй на пекло і робить її абсолютно нездатною наблизитися до Бога.
Ісус втретє звертається до душі, але душа глуха і сліпа, поступово утверджується у скам’янілост[і] і розпачі. Тоді починають діяти глибини Божого милосердя і без жодної співпраці з боку душі Бог дає їй свою останню ласку. Якщо погордує нею, то аж тепер Бог залишить її у такому стані, у якому вона сама хоче бути, навіки. Та ласка виходить з милосердного Серця Ісуса і вдаряє своїм світлом душу, і душа починає розуміти (83) Божі зусилля, але навернення залежить тільки від неї. Вона знає, що ця ласка – остання для неї, і якщо виявить хоч якийсь рух доброї волі – хоч найменший, – то Боже милосердя завершить справу.
– Тут діє всемогутність Мого милосердя, щаслива душа, яка скористається цією ласкою.
Ісус: Якою великою радістю наповнилося Моє Серце, коли повертаєшся до Мене. Бачу тебе дуже слабкою, тому беру тебе на руки і несу у дім Мого Отця.
Душа ніби прокидається: Чи я ще можу надіятися на милосердя? – питає тривожно.
Ісус: Саме ти, Моя дитино, маєш виняткове право на Моє милосердя. Дозволь Моєму милосердю діяти в тобі, у твоїй бідній душі, дозволь променям ласки увійти у твою душу, вони принесуть із собою світло, тепло і життя.
Душа: Однак страх мене огортає лише при згадці про мої гріхи і ця страшна тривога спонукає мене до сумнівів щодо Твоєї доброти.
Ісус: Знай, душе, що усі твої гріхи не поранили Мого Серця так боляче, як ця твоя недовіра, після стількох зусиль Моєї любові і милосердя не довіряєш Моїй доброті.
Душа: О Господи, рятуй мене, бо гину, будь моїм Спасителем. О Господи, я не здатна висловити все, моє бідне серце роздерте, але ти, Господи...
Ісус не дозволив душі закінчити думку, Він підносить її з землі, з безодні нікчемності, і у ту ж мить вводить її у дім власного Серця, а усі гріхи відразу злиняли, жар любові їх знищив.
Ісус: Маєш, душе, усі скарби Мого Серця, бери з нього все, що тобі треба.
Душа: О Господи, відчуваю, що ласка твоя заливає мене, відчуваю, що нове життя вступило в мене, а понад усе відчуваю Твою любов у своєму серці, цього мені вистачає. О Господи, вічно прославлятиму всемогутність Твого милосердя, натхненна Твоєю добротою, висловлю Тобі весь біль свого серця.
Ісус: Говори, дитино, усе без жодних застережень, бо слухає тебе любляче Серце, Серце найкращого приятеля.
– О Господи, тепер бачу усю свою невдячність і Твою доброту. Ти наділяв мене Своєю ласкою, а я усі Твої зусилля зводила нанівець, бачу, що я заслужила бути на самому дні пекла, тому що змарнувала Твої ласки.
Ісус перебиває мову душі і [говорить]: Не заглиблюйся у свою нікчемність, ти надто слаба, щоб говорити, краще дивися в Моє Серце, повне доброти, і переймайся Моїми почуттями, і намагайся бути тихою і покірною. Будь милосердною для інших, як Я є для тебе; а коли відчуєш, що твої сили слабнуть, приходь до джерела милосердя і зміцнюй свою душу, і не втомишся в дорозі.
Душа: Тепер вже розумію Твоє милосердя, яке оточує мене, як ясна хмарка, і веде мене від страшного пекла, яке я не раз, а тисячу разів заслужила. О Господи, мені не вистачить вічності, щоб гідно прославити Твоє незглибиме милосердя, Твою милість до мене.
Щоденник 1486
Уночі я раптово прокинулася і пізнала, що якась душа просить мене помолитися за неї і що їй дуже потрібна молитва. Коротко, але від усієї душі я просила в Господа ласки для неї.
На другий день десь по дванадцятій, увійшовши в залу, я побачила особу, яка вмирала, і дізналася, що агонія почалася вночі. Вияснилося, що це було тоді, коли мене просили помолитися. Раптом я почула в душі голос: Відмов ту вервицю, яку Я тебе навчив. Я побігла по вервицю, вклякла біля вмираючої і почала палко відмовляти ту вервицю. Раптом вмираюча розплющила очі і подивилася на мене, і я ще не змовила вервиці до кінця, а вона вже померла з дивним спокоєм. Я гаряче просила Господа, щоб Він сповнив обітницю, яку дав мені щодо тієї вервиці. Господь дав мені пізнати, що ця душа отримала ту ласку, яку Господь обіцяв мені. Ця душа була першою серед тих, хто зазнав Господньої обітниці. Я відчувала, як сила милосердя огортає цю душу.
Повернувшись до своєї кімнати, я почула такі слова: Я бороню кожну душу у годину її смерті, як свою славу, якщо вона відмовлятиме ту вервицю, або якщо при вмираючому інші відмовлять – доступляться такого самого відпусту. Коли при вмираючому відмовляють ту вервицю, вгамовується Божий гнів, а незглибиме милосердя огортає душу і зворушуються нутрощі Мого Милосердя заради Страсної Муки Мого Сина.
О, якщо б усі пізнали, яким великим є Господнє милосердя і як дуже усі ми потребуємо того милосердя, а особливо у ту вирішальну годину.
Щоденник 809-811
Сьогодні ввечері вмирала одна ще молода людина, й страшно мучилася. Я почала відмовляти за неї вервичку, якої навчив мене Господь. Відмовила усю, проте агонія продовжувалася, і хотіла почати літанію до усіх Святих, проте несподівано почула слова: Відмовляй ту вервицю. Я зрозуміла, що ця душа потребує великої молитвенної допомоги та великого милосердя. Я зачинилася у своїй палаті, впала хрестом перед Богом та просила милосердя для тієї душі; раптом відчула велику Божу Велич та велику Божу справедливість. Ціпеніла від жаху, але не переставала благати в Бога милосердя для тієї душі. Зняла хрестик з грудей, цей хрестик маю ще з обітів, і поклала його на груди вмираючого, і сказала до Господа: Ісусе, поглянь на ту душу з такою любов’ю, з якою Ти подивився на мою цілопальну жертву в день вічних обітів, і через силу обітниці, яку Ти дав мені щодо вмираючих, які взиватимуть до Твого милосердя, й [вмираючий] перестав мучитися, спокійно помер. О, як дуже ми повинні молитися за вмираючих, користаймо з милосердя, поки час помилування.
Пізнаю щораз краще, як дуже кожна душа потребує Божого милосердя протягом усього життя, а особливо в годину смерті. Ця вервиця для утихомирення Божого гніву, як Сам мені сказав.
Щоденник 1035-1036
Часто перебуваю біля вмираючих душ і випрошую для них віру у Боже милосердя, і благаю в Бога величі Божої ласки, яка завжди перемагає. Боже милосердя часто досягає грішника в останню хвилину, дивним і таємничим способом. Назовні бачимо, ніби все втрачено, але це не так, душа, освічена променем сильної останньої Божої ласки, звертається до Бога в останній момент з такою силою любові, що в одну мить отримує від Бога [пробачення] і провин, і покарань, а назовні не подає нам жодного знаку, ні жалю, ні покаяння, оскільки вже на зовнішні речі вони не реагують. О, яке незбагненне Боже милосердя. Але, о лихо, – є теж душі, які добровільно і свідомо цю ласку відкидають і зневажають її. Хоч уже у сам момент конання, [але] милосердний Бог дає душі цей ясний внутрішній момент, що якщо душа хоче, то має можливість вернутися до Бога. Але деколи душі настільки закам’янілі, що свідомо вибирають пекло і [таким чином] роблять марними усі молитви, які інші душі за них посилають Богові, і навіть зусилля Самого Бога.
Щоденник 1698
Сьогодні я в дусі перебувала біля однієї вмираючої душі. Я випросила для неї надію на Боже милосердя. Ця душа була близька до розпачу.
Щоденник 1639