ВЕРВИЦЯ ДО БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ

Цю вервицю продиктував Ісус с.Фаустині у Вільнюсі 13-14 вересня 1935 року як молитву для переблагання і угамування Божого гніву (див. Щоденник 474-476).

Ті, хто відмовляє цю вервицю, офірують Богу Отцю “Тіло і Кров, Душу і Божество” Ісуса Христа, щоб переблагати за власні гріхи, а також гріхи своїх близьких і усього світу, а, єднаючись із жертвою Ісуса, звертаються до тієї любові, якою небесний Отець обдаровує свого Сина, а у Ньому усіх людей.

У цій молитві вірні просять про “милосердя для нас і цілого світу” здійснюючи цим самим діло милосердя.

Додаючи до цього своє довір’я і виконуючи умови кожної доброї молитви (покора, витривалість, зміст, що відповідає волі Божій), вірні можуть надіятися на сповнення Христових обітниць, які стосуються, зокрема, години смерті: ласки навернення і спокійної смерті. Отримають її не тільки особи, які відмовляють цю вервицю, але і вмираючі, біля яких інші молитимуться за них:

“Коли біля конаючого відмовляють цю вервицю, – сказав Ісус, – вгамовується Божий гнів, а незглибиме милосердя огортає душу ". (Щоденник 811).

Обітниця в загальному звучить так: “Через відмовляння цієї вервиці подобається Мені дати все, про що Мене проситимуть (Щоденник 1541), (…) якщо це відповідатиме Моїй волі” (Щоденник 1731). Тому що все, що не відповідає Божій волі, не є добрим для людини, а, зокрема, для її вічного щастя.

“Через відмовляння цієї вервиці, – сказав в іншому місці Господь Ісус, – наближаєш людство до Мене (Щоденник 929). Душі, які відмовлятимуть цю вервицю, Милосердя Моє огорне (…) в житті, а особливо у годину смерті” (Щоденник 754).

На цій сторінці використано уривки зі Вступу до третього польського видання написаного сестрою М. Ельжбєтою Сєпак, ЗМБМ