Сестра М. Ельжбєта Сєпак, Згромадження Матері Божої Милосердя
С.М. Фаустину Ковальську, відому сьогодні у цілому світі апостолку Божого Милосердя, теологи відносять до грона видатних містиків Церкви.
С. Фаустина була третьою з десятьох дітей у бідній і побожній селянській родині, яка проживала в селі Ґлоґов’єць. Була охрищена у парафіальному костелі в Свініцах Варських і отримала ім’я Гелена. З дитячих років відзначалася побожністю, любов’ю до молитви, працьовитістю і послухом, а також великою чуйністю до людських бід. Школу відвідувала неповних три роки: шістнадцятирічною дівчиною покинула родинний дім, щоб на службі в Александрові і Лодзі заробити на своє утримання і допомогти батькам.
Голос покликання відчувала у своїй душі ще від сьомого року життя (за два роки до І-го святого Причастя), але батьки не давали згоди на її вступ до монастиря. У цій ситуації Геленка намагалася заглушити у собі цей Божий поклик, але, спонукана видінням страждаючого Ісуса Христа і словами докору: “Доки тебе терпітиму і доки Мене обманюватимеш?” (Щ. 9) – почала шукати місце в монастирі. Стукала в різні монастирські фірти, але ніде її не прийняли. 1 серпня 1925 року переступила поріг кляузури в монастирі Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя у Варшаві (вул. Житня). У своєму Щоденнику призналася: “Мені здавалося, що я вступила в райське життя. Одна виривалася з мого серця молитва – подячна” (Щ. 17).
Проте через кілька тижнів пережила сильну спокусу перейти до іншого згромадження, в якому було б більше часу для молитви. Тоді Господь Ісус, показуючи їй своє зранене і змучене обличчя, сказав: “Ти мені завдаси такого болю, якщо вийдеш з цього монастиря. Сюди Я тебе покликав, а не куди-інде, і приготував багато ласк для тебе” (Щ. 19).
У Згромадженні Гелена отримала ім’я с. Марія Фаустина. Новіціат відбула у Кракові і там у присутності єпископа Ст. Роспонда склала перші, а через п’ять років – вічні монаші обіти: чистоти, убогості і послуху. Працювала у кількох домах Згромадження, найдовше у Кракові, Плоцьку і Вільно, виконуючи обов’язки кухарки, садівнички, чергуючи на фірті.
Назовні ніщо не видавало її надзвичайно багатого містичного життя. Старанно виконувала свої обов’язки, чітко дотримувалась усіх монаших правил, була зосереджена і мовчазна і, разом з тим, природна, погідна, сповнена доброзичливої і безкорисливої любові до ближніх.
Усе її життя було зосереджене на настійному прагненні до щонайповнішого поєднання з Богом і на жертовній співпраці з Ісусом у справі рятування душ. “Ісусе мій, – визнала у Щоденнику, – Ти знаєш, що від найраніших років я прагнула стати великою святою, тобто прагнула любити Тебе такою великою любов’ю, якою Тебе ще досі жодна душа не любила” (Щ. 1372).
Глибину її духовного життя розкриває Щоденник. Уважне читання цих нотаток дає образ високого ступеня поєднання її душі з Богом: великого спілкування Бога з її душею, а також її зусиль і змагань на шляху до християнської досконалості. Господь обдарував її великими ласками: даром контемпляції, глибокого пізнання таємниці Божого Милосердя, видіннями, з’явленнями, скритими стигмами, даром пророцтва і читання в людських душах, а також – рідкісним даром містичного шлюбу. Так щедро обдарована писала: “Ані ласки, ані з’явлення, ані захоплення, ані жодні дари, їй (душі) уділені, не роблять її досконалою, але внутрішнє поєднання моєї душі з Богом. (…) Святість і досконалість моя полягає на тісному поєднанні моєї волі з волею Божою” (Щ. 1107).
Суворий спосіб життя і виснажуючі пости, які вона нав’язувала собі ще перед вступом до Згромадження, так виснажили її організм, що вже у послушництві треба було її посилати до Сколімова під Варшавою для поправки здоров’я. Після першого року новіціату з’явилися надзвичайно болісні містичні випробування, т. зв. темної ночі, а пізніше духовні і моральні страждання, пов’язані з реалізацією посланництва, яке отримала від Христа Господа. С. Фаустина своє життя офірувала за грішників і з цього приводу теж зазнавала різних страждань, щоб завдяки їм рятувати їх душі. В останні роки життя посилилися внутрішні страждання, т.зв. пасивної ночі духу, і недомагання організму: сухоти поширилися на легені і стравохід. З цієї причини двічі протягом кількох місяців перебувала на лікуванні у шпиталі на Пруднику у Кракові.
Вкрай виснажена фізично, але цілком дозріла духовно, містично поєднана з Богом, померла у святості 5 жовтня 1938 року у віці 33 років, з них 13 років монашого життя. Її тіло поховане у гробовці на монастирському цвинтарі у Кракові – Лагевниках, а під час інформаційного процесу у 1966 році перенесено до каплиці.
Цій простій, неосвіченій, але мужній, безмежно відданій Богові монахині Господь Ісус довірив велику місію: послання Милосердя, адресоване усьому світу. “Посилаю тебе, – сказав, – до усього людства з Моїм Милосердям. Не хочу карати зболіле людство, а прагну його зцілити, пригортаючи до свого милосердного Серця (Щ. 1588). Ти секретарка Мого Милосердя; Я вибрав тебе на цей пост у цьому і майбутньому житті (Щ. 1605), (…) щоб ти давала душам пізнати Моє велике Милосердя, яке маю для них, і заохочувала їх вірити у безодню мого Милосердя” (Щ. 1567).
Кількома словами, воно полягає на нагадуванні про здавна відому, але забуту правду віри про милосердну любов Бога до людини і на поширенні нових форм культу Божого милосердя, практикування якого повинне призвести до відродження релігійного життя в дусі християнської довіри і милосердя.
Щоденник с. Фаустини, який вона писала протягом останніх чотирьох років її життя на чітку вимогу Господа Ісуса, є формою спогадів, в яких авторка нотувала – відразу чи ретроспективно – насамперед “зіткнення” своєї душі з Богом. Щоб із цих записок виділити те, що становить суть її посланництва, необхідно було зробити їх науковий аналіз, який і виконав відомий і визнаний теолог, кс.- проф. Ігнатій Ружицький. Огляд цієї праці вміщено в рефераті “Милосердя Боже. Основні риси набоженства до Божого милосердя”. У світлі цієї праці усі попередні публікації на тему набоженства до Божого Милосердя, переданого с. Фаустиною, містять тільки окремі його елементи, а деякі наголошують на тому, що для нього несуттєве, напр., представляють літанію або дев’ятницю, оминаючи годину Милосердя. Це підкреслює і кс. Ружицький, пишучи: “Перед тим, як ознайомитися з конкретними формами набоженства до Божого Милосердя, слід звернути увагу на те, що немає серед них відомих і улюблених дев’ятниць ні літанії”.
Підставою для виділення тих, а не інших молитов чи релігійних практик як нових форм культу Божого Милосердя, є конкретні, пов’язані з ними обітниці, які Господь Ісус обіцяв виконати за умови віри в доброту Бога і милосердя щодо ближніх. Кс. Ружицький наводить п’ять форм набоженства до Божого Милосердя.
а) Образ Милосердного Ісуса. Його малюнок був показаний у видінні, яке с.Фаустина мала 22 лютого 1931 року у келії плоцького монастиря. “Увечері, коли я була в келії, – пише у Щоденнику, – я побачила Господа Ісуса у білих шатах. Одна рука піднесена для благословенства, а друга торкалася шат на грудях. Зі складок одягу на грудях виходили два великі промені, один червоний, а другий блідий. (…) Через хвилину сказав мені Ісус: намалюй образ згідно з малюнком, який бачиш, з підписом: Ісусе, довіряю Тобі (Щ. 47). Хочу, щоб цей образ (…) був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня, ця неділя повинна бути святом Милосердя” (Щ. 49).
Зміст цього образу дуже тісно пов’язаний з літургією цієї неділі. Церква читає у цей день Євангеліє св. Йоана про з’явлення воскреслого Христа апостолам і установлення св. Тайни Сповіді (Йо. 20, 19 – 29). Отже, образ представляє воскреслого Спасителя, який приносить людям мир, відпускаючи гріхи, ціною своїх страждань і хресної смерті. Промені крові і води, які пливуть з пробитого списом Серця (невидимого на образі), а також рубці від ран розп’яття нагадують події Великої П’ятниці (Йо. 19, 17-18; 33-37). Образ Милосердного Ісуса, отже, об’єднує в собі ці дві євангельські події, які найповніше свідчать про любов Бога до людини.
Характерними для цього зображення Христа є два промені. Господь Ісус їх значення пояснив так: “Блідий промінь означає воду, яка оправдовує душі; червоний промінь означає кров, яка є життям душ (…). Щасливий, хто в їх тіні буде жити” (Щ. 229). Очищає душу Тайна Хрещення і Сповіді, а найщедріше живить її Євхаристія, отже, ті два промені означають святі Тайни і усі ласки Святого Духа, біблійним символом якого є вода, а також новий союз Бога з людиною на основі крові Христа.
Образ Милосердного Ісуса часто слушно називають образом Божого Милосердя, адже саме у пасхальній містерії Христа найвиразніше виявилася любов Бога до людини.
Образ не тільки представляє Боже милосердя, але й виконує роль знака, який покликаний нагадати про обов’язок християнського довір’я до Бога і дієвої любові до ближніх. Образ підписаний – з волі Христа – словами: “Ісусе, довіряю Тобі”. “Цей образ, – сказав Господь Ісус, – повинен нагадувати вимоги Мого милосердя, бо навіть найсильніша віра нічого не допоможе без учинків” (Щ. 742).
Із так сприйнятим культом образу, який полягає на християнській довірі і милосерді, Господь Ісус пов’язав особливі обітниці: вічного спасіння, великого поступу на шляху християнської досконалості, ласку щасливої смерті й багато інших ласк, про які з вірою люди проситимуть Його. “Через цей образ уділятиму багато ласк для душ, а тому хай кожна душа має доступ до нього” (Щ. 570).
б) Свято Милосердя. Найважливіше з усіх форм набоженства до Божого Милосердя, які були об’явлені с. Фаустині. Вперше про встановлення цього свята Господь Ісус говорив у Плоцьку в 1931 році, коли переказував свою волю щодо образу: “Я прагну, щоб було Милосердя свято. Хочу, щоб цей образ, який намалюєш пензлем, був урочисто посвячений у першу неділю після Великодня; ця неділя повинна бути святом Милосердя” (Щ. 49).
Вибір першої неділі після Великодня днем свята Милосердя має свій глибокий теологічний сенс, який виявляє тісний зв’язок, що існує між великодньою таємницею Відкуплення і таємницею Божого Милосердя. Цей зв’язок підкреслює і дев’ятниця з вервиці до Божого Милосердя, яка розпочинається напередодні цього свята у Велику П’ятницю.
Це свято є не лише днем особливого величання Бога в таємниці милосердя, але і часом ласки для усіх людей. “Прагну, – сказав Господь Ісус, – щоб свято Милосердя було притулком і захистком для усіх душ, а особливо для бідних грішників (Щ. 699). Душі гинуть, незважаючи на Мою гірку муку. Даю їм останню надію на порятунок, тобто свято Мого милосердя. Якщо не величатимуть Мого Милосердя, згинуть навіки” (Щ. 965).
Знаменність цього свята визначається мірою незвичайних обітниць, які Господь Ісус пов’язав з цим святом. “Хто в цей день приступить до Джерела Життя, – сказав Христос, – той отримає цілковите відпущення вин і кар (Щ. 300). У цей день відчинені нутрощі Мого Милосердя, виливаю ціле море ласк на душі, які наблизяться до джерела Мого Милосердя; (…) хай не боїться наблизитися до Мене жодна душа, навіть якщо її гріхи були як пурпур” (Щ. 699).
Щоб скористатися цими великими дарами, треба виконати умову набоженства до Божого Милосердя (довіра Божій доброті і дієва любов ближнього), а також бути в стані освячуючої ласки (після святої Сповіді) і гідно прийняти святе Причастя. “Не знайде жодна душа оправдання, – пояснив Ісус, – доки не звернеться з довірою до Мого Милосердя, і тому перша неділя після Великодня повинна бути святом милосердя, а священики повинні у цей день говорити душам про це велике і незглибиме Моє Милосердя” (Щ. 570).
в) Вервиця до Божого Милосердя. Цю вервицю продиктував Господь Ісус с.Фаустині у Вільно 13-14 вересня 1935 року як молитву для переблагання і угамування Божого гніву (див. Щ. 474-476).
Ті, хто відмовляє цю вервицю, офірують Богу Отцю “Тіло і Кров, Душу і Божество” Ісуса Христа, щоб переблагати за гріхи власні, своїх близьких і усього світу, а, єднаючись із жертвою Ісуса, звертається до тієї любові, якою небесний Отець обдаровує свого Сина, а у Ньому усіх людей.
У цій молитві просять і про “милосердя для нас і цілого світу”і цим самим здійснюють вчинок милосердя. Додаючи до цього своє довір’я і виконуючи умови кожної доброї молитви (покора, витривалість, зміст, що відповідає волі Божій), вірні можуть надіятися на сповнення Христових обітниць, які стосуються, зокрема, години смерті: ласки навернення і спокійної смерті. Отримають її не тільки особи, які відмовляють цю вервицю, але і вмираючий, біля якого інші молитимуться її словами. “Коли біля конаючого відмовляють цю вервицю, – сказав Ісус, – вгамовується Божий гнів, а незглибиме милосердя огортає душу (Щ. 811). Обітниця в загальному звучить так: “Через відмовляння цієї вервиці подобається Мені дати все, про що Мене проситимуть (Щ. 1541), (…) якщо це відповідатиме Моїй волі” (Щ.1731). Тому що все, що не відповідає Божій волі, не є добрим для людини, а, зокрема, для її вічного щастя.
“Через відмовляння цієї вервиці, – сказав в іншому місці Господь Ісус, – наближаєш людство до Мене (Щ. 929). Душі, які відмовлятимуть цю вервицю, Милосердя Моє огорне (…) в житті, а особливо у годину смерті” (Щ. 754).
г) Година Милосердя. У жовтні 1937 року у Кракові (обставини події не описані с. Фаустиною детально) Господь Ісус доручив вшановувати годину своєї смерті: “Скільки разів почуєш, як годинник б’є третю годину, уся занурюйся у Моєму Милосерді, величаючи і прославляючи його; викликай його всемогутність для цілого світу, а особливо для бідних грішників, бо у цю хвилину воно було навстіж відкрите для кожної душі” (Щ. 1572).
Господь Ісус досить детально визначив і способи молитви, притаманні цій формі культу Божого Милосердя: “Старайся в цю годину, – сказав с.Фаустині, – відправити хресну дорогу, наскільки тобі це дозволять обов’язки; а якщо не можеш відправити хресної дороги, то хоча б вступи на хвилину до каплиці і вшануй Моє Серце, яке повне милосердя в Найсвятіших Тайнах; а якщо не можеш зайти до каплиці, занурся у молитву там, де ти є, хоч на коротеньку хвилину” (Щ. 1572).
Кс. Ружицький наводить три умови вислухання молитов, проказаних у цю годину:
1- молитва повинна бути звернена до Ісуса,
2- повинна бути проказаною о третій годині пополудні,
3- повинна бути зверненою до вартості і заслуг Господніх Страстей.
“У цю годину, – обіцяв Господь Ісус, – випросиш все для себе й інших, у цю годину сталася ласка для усього світу – Милосердя перемогло Справедливість” (Щ. 1572).
д) Поширення культу Милосердя. Описуючи форми набоженства до Божого Милосердя, кс. Ружицький називає і таку форму: поширення культу Милосердя, бо і її стосуються певні обітниці Христа. “Душі, які поширюють культ Мого Милосердя, оберігатиму їх протягом усього життя, як ніжна мати своє немовля, а в годину смерті не буду для них Суддею, а милосердним Спасителем” (Щ. 1075).
Суть культу Божого Милосердя полягає у християнській довірі до Господа Бога і діяльній любові до ближніх. Господь Ісус вимагає “довір’я від усіх створінь” (Щ. 1059) і здійснення вчинків милосердя: дією, словом або молитвою. “Милосердя ти повинна виявляти завжди і всюди до ближніх, не можеш від цього ні усунутися, ні відмовитися, ні оправдатися” (Щ. 742). Христос прагне, щоб Його шанувальники виконали протягом дня хоча б один акт любові ближнього.
Поширення культу Божого Милосердя не вимагає велемовності, а насамперед християнської віри, довір’я Богові і прагнення до того, щоб ставати щораз більш милосердним. Прикладом такого апостольства протягом усього свого життя була с. Фаустина.
е) Культ Божого Милосердя спрямований на віднову релігійного життя в Церкві в дусі християнської довіри і милосердя. Саме в тому контексті слід сприймати ідею “нового згромадження”, яку зустрічаємо на сторінках Щоденника. У думках самої с. Фаустини це прагнення Христа поступово дозрівало і пройшло певну еволюцію: від чернечої спільноти суто контемпляційної аж до руху, який ґрунтується і на діючих згромадженнях (жіночих і чоловічих), а також на світських людях. Ця велика спільнота людей є єдиною родиною, яку об’єднує Бог таємницею Свого Милосердя, прагнення віддзеркалення цієї ознаки Бога у власному серці і вчинках, а також Його слави у всіх душах. Це спільнота людей, яка – кожна по-своєму, залежно від стану і покликання (священичого, до життя у світі) – живе євангельським ідеалом довіри і милосердя; засвідчує життям і словом незбагненну таємницю Божого Милосердя і випрошує Боже Милосердя для світу.
Посланництво с. Фаустини знаходить глибоке обґрунтування у Святому Письмі і документах Церкви, зокрема чудово перегукується з енциклікою Святішого Отця Івана Павла ІІ Dives in misericordia.
Перше, критичне видання Щоденника с. Фаустини побачило світ у 1981 році завдяки співпраці Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя з Видавництвом Отців Маріанів з провінції св. Станіслава Костки (США). Воно складається із шести зошитів рукопису Щоденника с. Фаустини і зошита під заголовком “Моє приготування до святого Причастя”. Видання доповнене передмовою архієпископа Анджея М. Дескура, розгорнутим вступом о. Є. Мрувчинського, календарем життя с.Фаустини, примітками, які тлумачать зміст Щоденника, а також покажчиками імен, географічних назв і предметним.
Друге видання Щоденника підготувало Видавництво Апостольства Молитви у 1987 році. У цьому виданні, яке має популярний характер, частково пропущені знаки дужок, в яких подані ті літери, яких не вистачало в рукописі; пояснені скорочення, а також відредаговано примітки, покажчики і календар.
Третє видання Щоденника виходить у видавництві Отців Маріанів з польської провінції за участю Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя. Воно в основному ґрунтується на другому виданні. До даного видання нову передмову написав кард. Анджей Дескур, а вступ о. Є. Мрувчинського замінено цим текстом. Вважаємо слушним у черговому виданні цієї праці наблизити до Читача постать самої авторки Щоденника та її посланництво і таким чином полегшити його читання. Виправлено також деякі мовні помилки і зроблено актуальні доповнення до приміток.
На більшу славу Божого Милосердя!
Краків, грудень 1991
с. М. Ельжбєта Сєпак ЗМБМ
Переклад з польської вміщено у п'ятому виданні ЩОДЕННИКА Отців Василіян "МІСІОНЕР", 2019. Використовується з дозволом.