Катехизм Католицької Церкви так пояснює відпуст:
“Відпуст - це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта. … Відпуст є частковий або повний, залежно від того, чи він звільняє від дочасної кари за гріхи частково чи цілком.” (ККЦ 1471).
Це право відпускати дочасну кару за гріх Церква отримала від Христа: “Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі.” (Мт. 18:18).
Прикладом відпусту в Новому Заповіті є Св. Апостол Павло, котрий назначив суворе покарання розпуснику з Коринту (1Кор.5:4-5), але пізніше це покарання відпустив (2Кор. 2:10).
Отож відпусти тут на землі дають нам можливість частково або ціковито витерти покарання за гріхи прощені у тайні Сповіді. Те покарання яке ми не відкуповуємо (надолужуємо) тут на землі ми продовжуємо після смерті в чистилищі.
“Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості.” (ККЦ 1030).
Душі в чистилищі не мають змоги надолужити за власні гріхи молитвами або вчинками -- лиже терпінням. Тому Церква і безліч святих постійно палко заохочують нас молитися за душі в чистилищі, щоб нашими молитвами термін їхнього терпіння був скорочений.
Є два типи відпустів:
повний (цілковитий) – це є відпуст через який відбувається повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи;
частковий – це є відпуст через який відбувається частинне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи.
Отримати повний відпуст можна один раз на день, необхідно перебувати в стані освячуючої ласки, і виконати усі наступні вимоги:
Виконати одне приписане діло милосердя до якого привязаний відпуст
Приступити до тайни Сповіді
Прийняти Святе Причастя
Помолитися в наміренні Святішого Отця (наприклад молитви Отче Наш та Богородице Діво/Радуйся Маріє)
Бути в стані позбавлення будь якого прив’язання до будь якого тяжкого чи легкого гріха
Якщо одна або декілька з цих вимог не будуть виконані, то відпуст буде частковий.
Найбільш доцільно приступити до таїн Сповіді та особливо Св. Євхаристії, а також помолитися за Папу, у день виконання діла милосердя, але достатньо щоб ці три акти відбулися декілька (приблизно 20) днів до або після дня виконання діла милосердя. Одна тайна сповіді достатня для отримання декількох повних відпустів але окреме прийняття Св. Євхаристії і молитви за Папу Римського необхідні для кожного повного відпусту.
Повний відпуст можна отримати для себе самого або для душ в чистилищі. Його неможливо отримати для іншої живої людини.
Ісус сказав розслабленому: “Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.” (Мт.9:2). Ці слова Спасителя повторяє священник кожен раз коли дає нам розрішення у таїнстві Сповіді. Коли Ісус прощає нам наші гріхи через свого посередника він змиває з нас вину за гріх і “вічну кару” за переступ проти нього, але "дочасна кара" залишається.
Ось як пояснює наслідки гріха Катехизм Католицької Церкви:
“Щоб зрозуміти це вчення і практику Церкви, треба врахувати, що гріх має подвійний наслідок. Важкий гріх позбавляє нас спільності з Богом, а через те робить нас нездатними до вічного життя, позбавлення якого називається «вічною карою» за гріх. З Іншого боку, будь який гріх, навіть легкий, викликає нездорове прив'язання до творінь, яке потребує очищення чи тут, на землі, чи після смерті у стані, який називається Чистилищем. Це очищення звільняє від того, що називають «дочасною карою» за гріх.” (ККЦ 1472).
Власне “покута” є тим знаряддям за допомогою якого ми звілняємосія від “дочасної кари” тут землі. В ранішні часи християнства Церква накладала дуже строгі покути за гріхи прощені у тайні Сповіді. Так наприклад за вбивство і розпусту Церква назначала 20-ти річну покуту; за лжесвідчення - 11 років; за відречення віри - 7 років. Під час цього періоду християнин мав постити, йому дозволялося подорожувати тільки пішки, йому було заборонено брати участь у Святій Літургії і приймати Євхаристію.
Однад коли каяник виявляв щирість у покуті та навернення, а особливо коли за нього заступалися мученики, тоді єпископ звільняв його від решти терміну покути частково або цілковито. Власне це був відпуст або індульгенція - від латинского indulgere - дозволяти.